Показаны сообщения с ярлыком година перед вічністю. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком година перед вічністю. Показать все сообщения
Гектор Берліоз
Критик, що наводить страх, бібліотекар консерваторії в Парижі і член академії, батько сучасної академічної музики. Музика – це образотворче мистецтво. Це був його лейтмотив, над яким він працював 3 роки до своєї смерті. В одному листі до свого друга він пише, що витримає, якщо візьме досить важкий опіум з землі. Останній рік він творить хворіючи. Обличчя худне, ховаються дві гострі зморшки навколо вуст. Гектор Берліоз. Його страждання через хвору гортань день в день змучує його важкою невралгією. Одного дня в Монако, він блює, обливаючись кров’ю, їдучи, ніхто не звертає уваги. Маленький безлюдний провулок. Якщо би його помітили, то скільки би йому треба було часу, щоб прийти до тями. Він приходить до тями через чверть години та підводиться на ноги. Він, похитуючись, йде через провулки та сади, в його останні години він читає томи Шекспіра та Гегеля у своєму паризькому помешканні.
8 березня о пів на першу він відкладає книгу та засинає. Саме в цю мить в кімнату вривається Геберт, тримаючи в руці газету, щоб повідомити другу про найбільший успіх в Москві. «Троянці», публіка торжествувала. Його ім’я: - Єдиний крик! Але Геберт прийшов з цією новиною занадто пізно. Його поважне обличчя вже нічого не тривожить. Ця новина вічності…Чому перед людьми так гірко відкриваються двері, щоб заснути?
Рукописи тлумачили: Крістіна Кельті, Надія Тоненька.
Переклад з німецької: Крістіна Кельті, Надія Тоненька
Хтось живе надією, щоб не помічати своїх страждань, які постійно нуртують в людині, хоч знає, що шлях його підходить до кінця. Це тільки останні кроки, кроки з тиші, які його затягували у ще більш глибоке, напевно, одухотворене мовчання. Він заплющує очі. Його обличчя викликає повагу, але там нічого немає, тільки самотність та біль. Він хоче підписати листа, але йому вже не вистачає сили зробити це власноруч. Саме ці помічники - перші, хто сповіщає про це. Ще шість днів, а потім чутно заборонений стук смерті. Професор Вафров стоїть біля ліжка та з благоговінням прохає почати готуватися. Відповіді немає. Два дні триває боротьба між головою медузи, якою керує безжальний демон: вода, що піднімається все вище в його тілі, вже охоплює серце. Ввечері 26 березня він взяв дві пляшки рейнського вина з певним сумнівом, але щоб підбадьорити себе Бетховен намагається піднятися на ноги з ліжка. Йому це не вдається. “Шкода, шкода, занадто пізно”, - промовляє він свої останні слова. О 17-ій годині насувається гроза. Бетховен лежить в передсмертній боротьбі. Анзельм Гюфтенбренен біля нього, і тримає його руку. Бетховен вдивляється в різке світло блискавок, стискає кулак. Потім він опускає руку і помирає. Будинок здригається під ударами грому.
Рукописи тлумачили: Крістіна Кельті, Надія Тоненька.
Переклад з німецької: Крістіна Кельті, Надія Тоненька
Лист, який несе моє ім’я, переживе мене. Що таке людське існування, якщо листок паперу переживе це? Нотатник, пожовклий та помережаний кількома нарисами, розписаний піснями, забутою мелодрамою. Згадки у листах, альбомах та книгах. Папір… Схований в музеях та історичних архівах.
Всесвіт зароджується з однієї частинки, з одного нового штриху, тремтіння, імпульсу. Йозеф Гайдн, Гектор Берліоз, Йоганс Брамс, Шуберт, Моцарт, Бетховен, Ріхард Вагнер, Антон Брукнер, Чайковський, лише кілька імен із незліченного переліку, які сплітаються в традицію, а також ті, які позбавлені спокою, сповнені надій та страху, і яких найменше серед нас. Ті, що шукають добра і часто живуть протиріччями.
Ті, яких любить життя, як ми всі любимо його перед смертю, як кожне створіння; так і вони, покинувши цей світ через біль наситившись любов’ю, позбавившись сумнівів, гірко розчиняючись у втіленні.
Мить перед вічністю, в якій ми найпалкіше любимо життя.
Як і все прекрасне та важливе, саме ці вирішальні моменти поглинають неважливе. Остання мить, що розмежовує кожен відрізок буття, наче в калейдоскопі показує чисту підйомів та висоти й глибини падінь. Все ж таки ви, уже так давно так далеко, і у всі часи як нині. Вам час розсіявся з усього числа знайдених. Думаючи про все це зараз, розуміємо, що ваша смерть – це більше, ніж просто смерть.
Рукописи тлумачили: Крістіна Кельті, Надія Тоненька.
Переклад з німецької: Крістіна Кельті, Надія Тоненька
Подписаться на:
Сообщения (Atom)