Чернівцям належить першість у культурних заходах і подіях. Саме тому і презентую авторський переклад листа майбутньої дружини німецького письменника Германна Гессе (Германн Гессе — нар. 02.07.1877 у Кальві, Німеччина).
Переклад з німецької. (Europa erlesen Czernowitz, Wieser Verlag).
Нінон Гессе
(1895-1966)
Листи до Германна Гессе
Як чотирнадцятирічна вихованка гімназії гуманітарного профілю в Чернівцях Нінон Ауслендер написала свого першого листа до Германна Гессе.
Чернівці, лютий 1910
Я довго обдумувала, чи варто мені Вам писати, чи ні. Інколи я вже була зовсім поруч з цим заняттям, але завжди вкотре відмовляла себе, маючи певний страх перед Вашою можливою відповіддю.
Написати банальну записочку, такі звикли писати поети до дівчат, цього я боялася. Як і кожна людина, що претендує бути винятком, так я і сподівалася ним бути (навіть маючи таку шаблонну думку), тому і я вважаю, що переконала себе поволі написати цього листа.
«Врешті-решт», думала я «навіть не приходьте до мене малі жахливі листи, але – – але».
І після того, як я одного разу була така віддалена від цього, я сідаю писати цього листа. І тепер я готова, я вперше бачу як важко. Все, що Ваші роботи в мені пробудили, описати це важко, ні це просто неможливо для мене!
О якби ж я могла висловити все, що я бажаю! Тому те, що я кажу, те, що я пишу, це все творить неповну картину того, що я думаю і відчуваю. Ах, як я їм заздрю, поетам! Вони можуть висловити, що відчувають, вони здатні «найглибший біль, найвищу радість» викарбувати словами. І все ж таки Петер Каменцінд мав рацію кажучи: «найкрасивіше, найкрасивіше від уього ніхто не може висловити.» Може краса у «найкрасивішому» має все для себе і ніхто не знає про це! Так, Петер Каменцінд має рацію. Те, що дають нам поети не є найкрасивішим, найкращим з їхніх думок.
Але багато гарного, багато хорошого кажуть вони нам. І ми, бідні непоети, ми занадто часто забуваємо ту природу і ту красу, яка прихована в нас, яка є у ґрунті спільного життя, ми затамовуємо подих від подиву перед людиною, яка зберегла таку чисту душу, чиє серце завжди боролося за хороше і красиве, яке нам пропонує тепер. Згодом Петер Каменцінд не помер, він живе – і він на ділі продовжує боротьбу. Так як щастя, він шукав щастя і навіть тоді він прагнув, як він думав, досягти миру.
Чи це світ щастя? Він справді має бути гарним, якщо залишається тихим і спокійним і в той же час це страшно, цей спокій, коли немає надії, надії, яка можливо є найліпшою складовою щастя. Але чи він і справді та людина, яка посеред життя, яка працює і творить, яка вже завершує життя? Все ж таки ні, він ще не завершує життя, він залишив тільки боротьбу із життям, тугу в його серці опісля любові, опісля щастя, яке затихає. Але я не вірю в це. Я не можу в це повірити, що людина раптом всі почуття, які її в даний час обтяжують, кидають її за борт і починається інше життя, той хто завжди був «людиною справи», раптом каже: «Стійте! І далі не руште!» і є сенс мрійливо посміхатися в минуле. Ні, такий шукач щастя як Каменцінд, який не є щасливим, коли ж він задоволений, то це щастя міщанина! І Каменцінд ще не є міщанином! Я багато чим завдячую йому, тому, хто Каменцінда написав, тому, хто власне є Каменціндом. А оскільки обидва є цілим, то я дякую Вам за це, і за те, що Ви вдихнули в мене своїми працями. Це було знайомство з новими речами, політ в природу і людські душі, тишина самозабуття і коротка година блаженства.
Нінон Ауслендер
1 лютого 1913
Я писала Вам останнього разу у серпні, Ви відповіли мені декількома любими строфами, я щиро вдячна Вам за це. Я би хотіла просити у Вас дозволу інколи мати змогу писати Вам не зловживаючи цим.
Та сьогодні – після минувших майже шести місяців – ймовірно більше не має того зловживання – і я зітхнула, бажаючи хоч у думках поговорити з Вами. —
І коли я в сотий раз кажу: те, що я роблю це безглуздо і смішно, я і надалі це роблю! Я й далі пишу! Звісно не тому, що я «нерозуміюча», або щось на зразок цього. Напроти. Коли я споглядаю своє життя, я бачу, я направду дуже щаслива!
Батьки – і тепер батьки як завжди незрівнянні! Тато – серйозний, спокійний, дуже розумний і найкраща людина, яка є. Мама ніжна, смішна, дотепна – Ах, якби мені стати такою іскристо-розсудливою! Крім того дві молодші сестрички.Чотирнадцятирічна, котру «виховую», та інколи маю багато печалі - в іншому випадку я залишу дорогу мадемуазель. І друзів я також маю багато, один з котрих набагато старший за мене і вже одружений, він мені наймиліший і багато інших. Я мушу Ваші дорогі слова, що пишете мені, знову пропускати крізь себе, знову перечитувати. Це видається мені таким чудернацьким, навіть важко збагнути, що я дійсно Вам пишу, що Ви мені повідаєте.
Ми господарюємо великим будинком, маємо малий оборот, наше життя тече розмірено та плавно, театр, інколи концерт, рідко доповідь чи лекція, яка порушує одноманітність.
Прогулянки, танці, акції благодійності – це все жахливо для мене, і я одразу ж відмовляюсь! Я ніяк собі в цьому не можу допомогти, але молоді люди такі нудні і виглядають зовсім незграбними через свої манери та розмови! Я відмовляюся від них, наскільки це видається можливим.
Життя, яке в мене зараз є, видається мені правильним: дуже багато роботи (я в восьмому класі гімназії, а ще до цього всього французька, англійська, дуже багато історії мистецтва і читаю також дуже багато), а влітку на відпочинок, теніс або довгі прогулянки. Вечорами переважно вдома.
Однак, поруч із задоволеністю мого теперішнього життя до мене раптово приходить жахаючий страх, що попри все, що я називаю життям, можливо я втрачаю можливість справжнього життя.
І коли в черговий раз мама застерігає мене, що я вкладаю у книжки найкращі роки мого життя і навіть інколи шкодує, що я не насолоджуюсь в повній мірі молодістю, а потім часом себе здивовано запитую, а може мама права! А потім я приймаю маленьку мандрівку у суспільне життя, царства флірту, лише для власного заспокоєння, що я не стала самітницею, і щоб випробувати чи насправді суспільний успіх робить життя розкішнішим та щасливішим. Та після такої мандрівки я повертаюся назад до своїх книг з подвійною радістю.
І все ж таки тепер я веду життя, яке я би я бажала бачити трохи іншим, я знаю, що в цьому ніякого вдоволення. Я ніколи, ще ніколи не лягала вечором, щоб не бути задоволеною своїми досягненнями. Наступного дня я бажала зробити ще краще, встала раніше, пізно лягла спати, працювала ще інтенсивніше – завжди дарма! Я часто обдумую, що би я ще могла собі дозволити! І коли я так далеко, що я пізнаю, «що я нічого не знаю не дивлячись на мою жагу до навчання», тоді я читаю Платона. Маю таке відчуття, наче знаходжу там відповіді на всі запитання. Хоча я точно знаю, що відповіді на всі ці питання можлива знайти тільки всередині себе – і як би там не було – те, чим для мене є Платон я не можу висловити!Лише трохи заважає мені мова ввібрати всю досконалість і оволодівати насолодою його робіт (м’яко кажучи!) так само швидко, як і читати їх. І все ще мрію про те, щоби оволодіти грецькою мовою настільки добре, щоб мати змогу в повній мірі насолодитися Платоном. Коли я читаю твори Платона, то я відчуваю себе морально-стійкою, все видається мені у гарному світлі та зрозумілим – в той самий час я є повною протилежністю цього, це те, що є моїм ідеалом: Я би так хотіла крокувати твердо та непохитно до великої цілі, хотіла би бути в гармонії з собою та мистецькою – і все ж таки я є сильною від радощів та гніву, хвилеподібна у своїх думках та ще маю сумнів щодо обраного мною шляху, чи правильний він. Таке бажання водночас може бути і поясненням того, чому я пишу Вам. Так як в Ваших книгах – особливо в останній – там дзвенить і співає радісний світ, я віднаходжу у цьому читанні нову мужність та віру. Тепер я мушу відписати наче востаннє, я би ні в якому разі не бажала змушувати Вас до відповіді. Але я не дотримуюся цього, це не було би правдивим – принаймні попередній – так як лише декілька Ваших слів змогли би зробити мене невимовно щасливою – їхня присутність є для мене підтвердженням, що Ви отримуєте мої листи та читаєте їх!
Нінон Ауслендер
Та сьогодні – після минувших майже шести місяців – ймовірно більше не має того зловживання – і я зітхнула, бажаючи хоч у думках поговорити з Вами. —
І коли я в сотий раз кажу: те, що я роблю це безглуздо і смішно, я і надалі це роблю! Я й далі пишу! Звісно не тому, що я «нерозуміюча», або щось на зразок цього. Напроти. Коли я споглядаю своє життя, я бачу, я направду дуже щаслива!
Батьки – і тепер батьки як завжди незрівнянні! Тато – серйозний, спокійний, дуже розумний і найкраща людина, яка є. Мама ніжна, смішна, дотепна – Ах, якби мені стати такою іскристо-розсудливою! Крім того дві молодші сестрички.Чотирнадцятирічна, котру «виховую», та інколи маю багато печалі - в іншому випадку я залишу дорогу мадемуазель. І друзів я також маю багато, один з котрих набагато старший за мене і вже одружений, він мені наймиліший і багато інших. Я мушу Ваші дорогі слова, що пишете мені, знову пропускати крізь себе, знову перечитувати. Це видається мені таким чудернацьким, навіть важко збагнути, що я дійсно Вам пишу, що Ви мені повідаєте.
Ми господарюємо великим будинком, маємо малий оборот, наше життя тече розмірено та плавно, театр, інколи концерт, рідко доповідь чи лекція, яка порушує одноманітність.
Прогулянки, танці, акції благодійності – це все жахливо для мене, і я одразу ж відмовляюсь! Я ніяк собі в цьому не можу допомогти, але молоді люди такі нудні і виглядають зовсім незграбними через свої манери та розмови! Я відмовляюся від них, наскільки це видається можливим.
Життя, яке в мене зараз є, видається мені правильним: дуже багато роботи (я в восьмому класі гімназії, а ще до цього всього французька, англійська, дуже багато історії мистецтва і читаю також дуже багато), а влітку на відпочинок, теніс або довгі прогулянки. Вечорами переважно вдома.
Однак, поруч із задоволеністю мого теперішнього життя до мене раптово приходить жахаючий страх, що попри все, що я називаю життям, можливо я втрачаю можливість справжнього життя.
І коли в черговий раз мама застерігає мене, що я вкладаю у книжки найкращі роки мого життя і навіть інколи шкодує, що я не насолоджуюсь в повній мірі молодістю, а потім часом себе здивовано запитую, а може мама права! А потім я приймаю маленьку мандрівку у суспільне життя, царства флірту, лише для власного заспокоєння, що я не стала самітницею, і щоб випробувати чи насправді суспільний успіх робить життя розкішнішим та щасливішим. Та після такої мандрівки я повертаюся назад до своїх книг з подвійною радістю.
І все ж таки тепер я веду життя, яке я би я бажала бачити трохи іншим, я знаю, що в цьому ніякого вдоволення. Я ніколи, ще ніколи не лягала вечором, щоб не бути задоволеною своїми досягненнями. Наступного дня я бажала зробити ще краще, встала раніше, пізно лягла спати, працювала ще інтенсивніше – завжди дарма! Я часто обдумую, що би я ще могла собі дозволити! І коли я так далеко, що я пізнаю, «що я нічого не знаю не дивлячись на мою жагу до навчання», тоді я читаю Платона. Маю таке відчуття, наче знаходжу там відповіді на всі запитання. Хоча я точно знаю, що відповіді на всі ці питання можлива знайти тільки всередині себе – і як би там не було – те, чим для мене є Платон я не можу висловити!Лише трохи заважає мені мова ввібрати всю досконалість і оволодівати насолодою його робіт (м’яко кажучи!) так само швидко, як і читати їх. І все ще мрію про те, щоби оволодіти грецькою мовою настільки добре, щоб мати змогу в повній мірі насолодитися Платоном. Коли я читаю твори Платона, то я відчуваю себе морально-стійкою, все видається мені у гарному світлі та зрозумілим – в той самий час я є повною протилежністю цього, це те, що є моїм ідеалом: Я би так хотіла крокувати твердо та непохитно до великої цілі, хотіла би бути в гармонії з собою та мистецькою – і все ж таки я є сильною від радощів та гніву, хвилеподібна у своїх думках та ще маю сумнів щодо обраного мною шляху, чи правильний він. Таке бажання водночас може бути і поясненням того, чому я пишу Вам. Так як в Ваших книгах – особливо в останній – там дзвенить і співає радісний світ, я віднаходжу у цьому читанні нову мужність та віру. Тепер я мушу відписати наче востаннє, я би ні в якому разі не бажала змушувати Вас до відповіді. Але я не дотримуюся цього, це не було би правдивим – принаймні попередній – так як лише декілька Ваших слів змогли би зробити мене невимовно щасливою – їхня присутність є для мене підтвердженням, що Ви отримуєте мої листи та читаєте їх!
Нінон Ауслендер
Подписаться на:
Сообщения (Atom)