Вольфганг Амадей Моцарт
Найвеличніше музичне чудо, яке світ коли-небудь бачив, - це був Моцарт, так каже про нього Макс Регер. На початок його життя припадає 7-річна війна та кінець французької революції. Поміж цих хвилюючих епох таїться його власне світосприйняття, творчість нескінченного. В цьому стані ощасливленої дійсності необхідно було розділяти весь песимізм світу, щоб не лишень попадати у звучання восьми тактів країни. Наближався його кінець, у віці 35 років починає щезати його золотий гумор. У зв’язку з цим він пише його відомий «Реквієм». Осіннього дня 1791 року він йде на прогулянку з декількома друзями у Пратер. Абсолютно несподівано він зупиняється і каже: «Я відчуваю, я маю зустрітись. Це не буде довго продовжуватись зі мною. Без сумніву, хтось дав мені отруту. Я не можу більше відганяти від себе ці думки». Це був фантом, що сповістив йому про його хворобливий стан. Моцарт вимушений бути в ліжку. Його кінцівки стають нерухомими. Тепер, коли більше нічого ловити, безпечно. Угорська аристократія надає щорічну допомогу у розмірі 1000 злотих за голландську пропозицію, і не вище. Відень назначає смертельно хворого капельмейстером собору святого Стефана. Це все так безглуздо. Прем’єра його «Чарівної флейти», без якої він не може жити, яку розпочинають о 8-ій годині вечора ще в декількох будинках. Але він переслідує її, етап за етапом, піднімаючись з ліжка, представляючи творіння з годинником у руці, що згаданий у своєму призначенні, зараз співає королева ночі: він шепоче, зараз прийде Папагено. А зараз Заратустра. Шалений біль оволодіває ним, і гра завершується передчасно. В той час, як у віденському театрі продовжується вистава, під гучне захоплення публіки, без Моцарта: «4 грудня його паралізує, приносять партитуру його «Реквієму», і налаштовуються на спів. Його зять Готтер, який якраз прибув в якості гостя повинен прийняти партію тенора. З першими тактами «Сакрімози» Моцарт розплакався. Коли його невістка приходить, він каже їй: «Добре, що ви тут є. Ви маєте залишитись сьогодні вночі коло мене. Ви маєте бачити як я помираю». Пані Гоффер охоплена жахом та хоче відмовити від цього задуму, але він відповідає: «Ні, ні, я вже без сумніву вподобав цього юнака. Я вже смакую смерть». Прибуває лікар та розуміє з першого погляду, що тут вже немає чим допомогти. Але Моцарт знову при своєму «Реквіємі». Він роздуває щоки і вдає гру на трубі. Посеред ночі він повільно випрямляється, помирає у самому собі, повертається до стіни і безмовно помирає. Наступного дня його везуть у бідному похоронному візку до кладовища святого Маркса. Йде сніг. Лиш деякі слідують за візком, що гуркотить. Більшість звертає. Наспіх, сніг. Без подальших церемоній оспівування, опущений в яму. Місце для 15-20 бідних. Там зі стогонами і зітханнями дивляться одне на одного групи людей, безмовно розходяться. На 18 років пізніше постає Констанція: Моцарт нарешті визнана громадськістю. Але місце поховання вже не потрібно шукати, Вольфганг Амадей Моцарт. «Він озвучив мого «Фауста», - якось сказав про нього Гете.
Рукописи тлумачили: Крістіна Кельті, Надія Тоненька.
Переклад з німецької: Крістіна Кельті
Ярлыки: Амадей Моцарт, композитори, переклад з рукописів
0 Comments:
Следующее Предыдущее Главная страница