Kristina Kelti

Чернівцям належить першість у культурних заходах і подіях. Саме тому і презентую авторський переклад листа майбутньої дружини німецького письменника Германна Гессе (Германн Гессе — нар. 02.07.1877 у Кальві, Німеччина).

Переклад з німецької. (Europa erlesen Czernowitz, Wieser Verlag).

Нінон Гессе

(1895-1966)

Листи до Германна Гессе

Як чотирнадцятирічна вихованка гімназії гуманітарного профілю в Чернівцях Нінон Ауслендер написала свого першого листа до Германна Гессе.

Чернівці, лютий 1910

Я довго обдумувала, чи варто мені Вам писати, чи ні. Інколи я вже була зовсім поруч з цим заняттям, але завжди вкотре відмовляла себе, маючи певний страх перед Вашою можливою відповіддю.

Написати банальну записочку, такі звикли писати поети до дівчат, цього я боялася. Як і кожна людина, що претендує бути винятком, так я і сподівалася ним бути (навіть маючи таку шаблонну думку), тому і я вважаю, що переконала себе поволі написати цього листа.

«Врешті-решт», думала я «навіть не приходьте до мене малі жахливі листи, але – – але».

І після того, як я одного разу була така віддалена від цього, я сідаю писати цього листа. І тепер я готова, я вперше бачу як важко. Все, що Ваші роботи в мені пробудили, описати це важко, ні це просто неможливо для мене!

О якби ж я могла висловити все, що я бажаю! Тому те, що я кажу, те, що я пишу, це все творить неповну картину того, що я думаю і відчуваю. Ах, як я їм заздрю, поетам! Вони можуть висловити, що відчувають, вони здатні «найглибший біль, найвищу радість» викарбувати словами. І все ж таки Петер Каменцінд мав рацію кажучи: «найкрасивіше, найкрасивіше від уього ніхто не може висловити.» Може краса у «найкрасивішому» має все для себе і ніхто не знає про це! Так, Петер Каменцінд має рацію. Те, що дають нам поети не є найкрасивішим, найкращим з їхніх думок.

Але багато гарного, багато хорошого кажуть вони нам. І ми, бідні непоети, ми занадто часто забуваємо ту природу і ту красу, яка прихована в нас, яка є у ґрунті спільного життя, ми затамовуємо подих від подиву перед людиною, яка зберегла таку чисту душу, чиє серце завжди боролося за хороше і красиве, яке нам пропонує тепер. Згодом Петер Каменцінд не помер, він живе – і він на ділі продовжує боротьбу. Так як щастя, він шукав щастя і навіть тоді він прагнув, як він думав, досягти миру.

Чи це світ щастя? Він справді має бути гарним, якщо залишається тихим і спокійним і в той же час це страшно, цей спокій, коли немає надії, надії, яка можливо є найліпшою складовою щастя. Але чи він і справді та людина, яка посеред життя, яка працює і творить, яка вже завершує життя? Все ж таки ні, він ще не завершує життя, він залишив тільки боротьбу із життям, тугу в його серці опісля любові, опісля щастя, яке затихає. Але я не вірю в це. Я не можу в це повірити, що людина раптом всі почуття, які її в даний час обтяжують, кидають її за борт і починається інше життя, той хто завжди був «людиною справи», раптом каже: «Стійте! І далі не руште!» і є сенс мрійливо посміхатися в минуле. Ні, такий шукач щастя як Каменцінд, який не є щасливим, коли ж він задоволений, то це щастя міщанина! І Каменцінд ще не є міщанином! Я багато чим завдячую йому, тому, хто Каменцінда написав, тому, хто власне є Каменціндом. А оскільки обидва є цілим, то я дякую Вам за це, і за те, що Ви вдихнули в мене своїми працями. Це було знайомство з новими речами, політ в природу і людські душі, тишина самозабуття і коротка година блаженства.

Нінон Ауслендер